Вибори-2012: Вінниччина напередодні старту

З’їзди політичних партій, що відбуваються наприкінці липня та на початку серпня, потроху прояснюють ситуацію з кандидатами «списочниками» та «мажоритарниками», проте й на сьогодні політики ще не готові остаточно й чітко відповісти хоча б на три питання електорату: «Хто балотуватиметься? Де балотуватиметься? Від кого балотуватиметься?»

Інтрига від регіоналів і «трішки вагітні» самовисуванці

Найбільшу інтригу поки що тримає найбільша владна політсила – Партія регіонів. Остаточних списків кандидатів по мажоритарних округах ми від неї ще не дочекалися, та й загальний партійних список, як натякнув формальний лідер ПР Микола Азаров, може бути відкориговано на другому етапі з’їзду, досі офіційно не закритого. «Найпрозорішим» гравцем серед мажоритарників-регіоналів Вінниччини є чинний нардеп Григорій Калетнік, який уже давно дав зрозуміти, «де» - у виборчому окрузі №18 - і «від кого» - самовисуванець.

Власне, впливова політична родина Калетніків вирішила «розкласти яйця у три різних кошики». На відміну, скажімо, від трьох братів Балогів, які йдуть до парламенту одним шляхом – по мажоритарці на Закарпатті від «Єдиного центру» - голова комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин регіонал Григорій Калетнік має намір балотуватися в окрузі з центром в м. Іллінці, його син – начальник Держмитслужби Ігор Калетнік – у списку КПУ, а племінниця Оксана Калетнік (Єлманова) – в окрузі № 16 (центр – м. Ямпіль) як незалежний самовисуванець.

Хоча й побутує в народі аксіома, що неможливо бути «трішки вагітною», проте серед кандидатів така половинчастість простежується. Є на Вінниччині і «трішки регіонали», і «трішки опозиціонери». З огляду на традиційно протестні й антивладні (незалежно від «кольору» влади) електоральні настрої жителів області, деякі кандидати намагаються перестрахуватись і дещо заретушувати свою провладність. Тому тут, на відміну від, наприклад, Донбасу, не кожен з них готовий відкрито сказати: «Я – регіонал!» Хіба що згаданий уже Григорій Калетнік, ще Олексій Кривопішин у 13-му окрузі (центр – м. Калинівка) та голова облдержадміністрації Микола Джига, який, не отримавши сподіваного місця в партійному списку, вирішив раптом балотуватись від ПР в «рідному» Шаргородському окрузі №15.

А дехто з кандидатів відхрещується від почесного ярма провладності й відповідає на закиди своїх конкурентів: «Сам ти регіонал!». Так, члени команди кандидата по 17-му виборчому округу Миколи Кучера мають у політичних дискусіях аргумент проти кандидата Григорія Заболотного: він, мовляв, ближчий до регіоналів, бо його підтримує Петро Порошенко, міністр у сформованому регіоналами Уряді. А прихильники Заболотного наводять контраргумент: Микола Кучер, пройшовши до обласної ради від УНП, став членом фракції ПР.

Є імовірність, що в окрузі №14 в ролі незалежного кандидата «самовисунеться» Віктор Жеребнюк, екс-мер Жмеринки, а нині голова Деснянської райдержадміністрації у місті Києві. Але хіба ж не регіоналів та «прорегіоналів» призначають нині в Україні головами будь-яких державних адміністрацій? А змагатися Віктору Жеребнюкові в цьому окрузі доведеться висуванцем Об’єднання «Батьківщина» підприємцем Іваном Мельничуком та «трішки бютівцем» Василем Онопенком – колишнім головою Верховного суду України, колишній членом СДПУ (о) та «Батьківщини».

Одразу два представники ПР активно «благодіють» в окрузі №13 - керівник Південно-Західної залізниці й депутат обласної ради Олексій Кривопішин та депутат Козятинської міськради Ігор Зубко. Та й чинного нардепа від КПУ Юрія Гайдаєва, якого партія Симоненка затвердила тут кандидатом, важко назвати абсолютно не провладним, як і висуванця Народної партії Василя Чернія – нещодавнього заступника голови облдержадміністрації, а нині нардепа у фракції Литвина…

Напрошується закономірне питання: чи не грає хтось із висуванців ПР та її сателітів роль суто технічного кандидата – для збільшення кількості «своїх» членів у виборчих комісіях та для прийняття на себе негативу, який місцеві виборці традиційно почувають до влади? І чи не таку ж роль відвела обласна конференція ПР молодим представникам команди голови обласної ради Сергія Татусяка - колишнім членам НДП і «Єдиного центру» 32-річному Олександру Капітану (зятю Сергія Татусяка) та 34-річному Андрію Кавунцю? Може, до переліку претендентів на мажоритарні округи їх внесли тільки для «технічної підстраховки» таких «трішки регіоналів», як, наприклад, Віктор Жеребнюк в 14-му чи Микола Кучер у 17-му округах?

Опозиція: «гра в піддавки» об’єднаних і «олімпійські принципи» необ’єднаних

Є підстави підозрювати, що багатьма висуванцями від різношерстної опозиції та незалежними кандидатами теж рухають олімпійські принципи: «Головне не перемога, а участь» або «Як не дожену, то хоч зігріюсь». До таких можна віднести В’ячеслава Березовського від УНП в окрузі №11 та його однопартійця Олександра Бруквача і «ударівця» Олега Барчишена у 12-му окрузі (змагатимуться з Петром Порошенком), Олега Побережного «УДАР) і Тараса Коваля (КУН) в окрузі № 13, «молодого бухгалтера» Катерину Зелену від того ж УДАРУ в 14-му окрузі, висуванця «Нашої України» в окрузі №18 Леоніда Шморгуна (виборці, принаймні дізнаються, що це голова ВГО «Селянське козацтво України», професор і редактор журналу «Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку») або голову Гайсинського міського літературно-мистецького об’єднання «Суцвіття» Максима Кирилюка від КПУ в окрузі №17 та інших.

Аж три висуванці «необ’єднаної» опозиції складуть компанії представнику ПР губернаторові Миколі Джизі та незалежному кандидату Василеві Вовку у змаганні в 15-му окрузі – тут конкуруватимуть також підприємець Олег Легеза від УДАРУ, в. о. голови обласної організації УНП Олександр Стус та лідер ВО «Свобода» в Чернівецькому районі Сергій Продан (останні двоє конкурентів донедавна були однопартійцями, поки Сергій Продан майже з усім райосередком УНП не влився у «Свободу»).

Власне, опозиційні сили під час визначення кандидатур в округах показали повну неспроможність домовлятися та висувати реальних і узгоджених кандидатів. Тому й конкурують між собою «свободівці», «ударівці», «УНПісти», «соборівці» та інші, полегшуючи таким чином здобуття перемоги для кандидатів від влади. Хоча… Не забуваймо про можливість партій протягом виборчої кампанії коригувати списки своїх висуванців. Та чи скористається хтось такою можливістю, чи зможе поступитися власними нереальними амбіціями – покаже час.

Поки що ж найбільш яскравим і впізнаваним опозиціонером серед мажоритарників Вінниччини можна назвати лідера «Європейської партії» Миколу Катеринчука, висуванця об’єднаної опозиції «Батьківщина» в окрузі №13. У нього, принаймні, є шанси на рівних позмагатися з регіоналом Кривопішиним та комуністом Гайдаєвим (до того ж останні два «пасуться» на одному «електоральному полі», конкуруючи між собою).

А от сподівання представниці «Батьківщини» лікаря Наталії Солейко вийти переможцем в 11-му окрузі у протистоянні з регіоналкою Наталею Добринською (олімпійська чемпіонка, депутат облради), комуністом Валерієм Бевзом (нардеп, екс-очільник обласного УМВС) та опозиційним Олександром Домбровським (депутат облради від партії «Єдність», екс-голова ОДА за президентства Віктора Ющенка) видаються дещо примарнішими. Як і Юрія Македона (Об’єднана опозиція, «Фронт змін») проти самовисуванки Оксани Калетнік в окрузі №16, і депутата облради від «Батьківщини» Костянтина Якименка проти нардепа-регіонала Григорія Калетніка та мільярдера Руслана Демчака в окрузі №18 тощо. Не кажучи вже про узгодженого з «Батьківщиною» кандидата від «Свободи» Володимира Базелюка у 12-му окрузі проти Петра Порошенка. «Де реальні популярні кандидати? Де обіцяні масові акції? Чому з’їзд не висунув, наприклад, уродженця Крижопільщини нардепа Володимира Яворівського у його рідному 17-му окрузі?..» - такі та інші риторичні питання могли б поставити виборці Об’єднаній опозиції.

Здається, два найбільших політичних гравці України – Партія регіонів та ОО «Батьківщина» - досі грають кожен свою гру. ПР, вичікуючи й узгоджуючи, бавиться в шаради і мовчанки, а Об’єднана опозиція грається у піддавки і практикується в забиванні автоголів. Бо як інакше пояснити брак яскравих особистостей по мажоритарці та сварки і демарші навколо партійного списку?

«Бій генералів» у 15-му окрузі

Справжня гра у «війнушки» може розігратися на Вінниччині в окрузі №15 за участі одразу двох генералів. Спочатку в похід за переможним депутатським мандатом тут вирушив незалежний кандидат Василь Вовк (генерал-майор юстиції, екс-начальник Головного слідчого управління СБУ), згодом у наступ на цьому ж «полігоні» пішов представник Партії регіонів губернатор Микола Джига (генерал-полковник міліції). Наразі «двобій генералів» у мажоритарному окрузі є безпрецедентним випадком, отож цікаво буде дізнатися, чи кандидати-генерали в ході конкурентної боротьби використовуватимуть лише набутий в СБУ та МВС досвід, чи ще й власні зв’язки у силових структурах.

Загалом, коли йдеться про перебіг і результати виборчої кампанії в округах, то тут, звісно, вирішальну роль зіграє не партійна приналежність, а особистість самого кандидата, а ще – використання сумнозвісного адмінресурсу.

Вінниччина – модель всієї України

«Як голосує Вінниччина – так голосує вся Україна» - таку формулу вивели для себе деякі аналітики на основі результатів попередніх волевиявлень в області. Справді, це твердження було слушним стосовно парламентських виборів 1998 року, коли, попри всі зусилля тодішньої партії влади НДП, виборці Вінниччини 24,91 % голосів віддали за КПУ (ця ж політсила була лідером по Україні майже з ідентичним відсотком підтримки – 24,65 %). За блок Соціалістичної та Селянської партій виборці Вінниччини тоді віддали 19,7 %, а НДП була тут лише на третьому місці, здобувши 12,4 % голосів (по Україні партія влади у 98-му набрала навіть менше - 5,01 %).

Під час виборів народних депутатів у 2002 році опозиція за партійними списками перемогла як на Вінниччині, так і в багатомандатному окрузі: блок В. Ющенка «Наша Україна» здобув в області 29,43 %, Соцпартія - 21,26 %, БЮТ - 13,47 %, КПУ - 11,72 %. Провладний блок партій «За Єдину Україну!» на Вінниччині набрав 6,28 %, а по Україні - 11,77 %. Правда, тодішня владна політсила сформувала-таки в парламенті більшість, «надолуживши» за рахунок мажоритарників. Не виключено, що й тепер, через 10 років, ситуація повториться.

Правда, у 2006-му ця закономірність перестала діяти: опозиційна на той час ПР здобула на Вінниччині 8,15 %, тоді як по Україні – 32,14 %. А, може, формула й тоді спрацювала, просто виборці області сприйняли як опозиційну до президентської «Нашої України» не Партію регіонів, а БЮТ, віддавши Блоку Юлії Тимошенко 33,25 %, а «Нашій Україні» «тільки» 20 %?

Не діяв «середньоарифметичний закон Вінниччини» і щодо президентських виборів. Так, у 1999 р. тут «ставав президентом» Петро Симоненко з 59,2 відсотка підтримки проти 33,9 %, відданих Леоніду Кучмі. А в 2010-му Вінницька область бачила президентом Юлію Тимошенко, віддавши їй 71,1 % голосів «за» (Віктор Янукович здобув в області 24,26 %)... Цікаво, до речі, чи не розгубила «протимошенківська» опозиція за 2 роки отой більш як 70-відсотковий кредит довіри жителів Вінниччини? І чи справдиться й цього року (хоча б щодо пропорційних партсписків) теза про те, що Вінниччина – модель всієї України?

 Галина Висоцька, Олег Левченко

Довідково:

Громадське спостереження ОПОРИ – це тип активної діяльності мережі, спрямований на незаангажовану оцінку процесу підготовки та проведення виборів, а також на запобігання порушенням через тотальний громадський контроль. Професійний моніторинг всіх етапів виборів здійснює опосередкований вплив на якість кампанії. Шляхом збору та поширення інформації серед цільової аудиторії, формується громадська думка всередині країни та за її межами. В стратегічній перспективі громадське спостереження фокусується на покращення системи виборів та окремих процедур. У 2012 році під час виборів народних депутатів України до ВРУ мережа ОПОРА реалізує масштабну кампанію довготермінового та короткотермінового спостереження, організує статистичний підрахунок голосів щодо результатів голосування за пропорційною складовою виборчої системи на основі репрезентативної вибірки, забезпечить 100% покриття дільниць своїми спостерігачами в окремих одномандатних мажоритарних виборчих округах. У рамках довготермінового спостереження в кожному з 225 округів працюватимуть спостерігачі ОПОРИ, а в день виборів до них приєднається ще 3 500 активістів. Організація використовуватиме новітні засоби поширення інформації щодо результатів спостереження, серед яких інфографіка та інтерактивні карти.