Громадянська участь: що це таке?

Громадська чи громадянська участь, залучення громади, учасницьке прийняття рішень, партисипація чи партисипація – усе це синоніми одного поняття, без якого неможливо уявити розвиток демократичного суспільства у сучасному світі [1].

Громадянська участь – це визначення з соціальних наук, яке стосується різних механізмів вираження думки громадськості, і дозволяє громаді чинити вплив на суспільні рішення. Учасницьке прийняття рішень може бути застосоване в будь-якій сфері соціальної активності, включаючи економіку, політику, управління, культуру та сім’ю.

(матеріал перекладено з англомовної сторінки Вікіпедії про громадянську участь)

У даній статті ми пояснимо це поняття і обговоримо його основні принципи, що творять нову парадигму демократичного управління.

Обираючи раз на 4 роки депутатів, президента чи локальну владу, ми, як громадяни, делегуємо своє право на управління цим конкретним особам. Вони є короткотерміновими представниками наших інтересів на різних щаблях управління, і ми не тільки маємо право цікавитися рішеннями, які вони приймають від нашого імені, а й безпосередньо впливати на ці рішення. Довгий час в Україні й світі існувала парадигма такої представницької демократії, яка, при відсутності належного громадського контролю насправді нічим не відрізняється від авторитарних режимів, крім наявності періодичних виборів, що часто носять чисто іміджевий характер. Підняття рівня невдоволення громадян внутрішньою політикою власних країн, змусило держави зі сталою демократією задуматися над можливим варіантом відповіді на  проблему. Такою відповіддю стало розширення можливостей громадянської участі в прийнятті політичних рішень. Важливо відмітити, що людство досі випробовує учасницьку демократію, аналізує її ефективність у світі, який швидко змінюється, критикує та добирає нові можливі інструменти взаємодії влади і громади, – це незавершений процес, шлях, який Україна проходить одночасно із усіма іншими країнами, навіть тими, що знаходяться на вищому рівні політичного розвитку.

Суспільно-політична трансформація, яка почалася під час Майдану, дозволила українцям влитися у світову тенденцію розширення сфер громадянської участі. Дім, у якому ви живете, став ОСББ? Ви підписували електронну петицію до представників влади? Зустрічались із місцевим кандидатом перед виборами, а може, голосували і подавали проекти по розбудові міста в межах громадського бюджету? Вітаємо: ви вже стали частиною учасницької демократії і, як громадянин чи громадянка, вплинули на прийняття політичних рішень! Щоправда, не кожну публічну заяву чи дію можна однозначно вважати громадянською участю, бо це, насправді, строга система, яка базується на низці принципів.

Принципи громадянської участі

Оскільки громадянська участь – загальносвітовий тренд, в кожній країні та організації розробляються свої політики її впровадження. З-поміж великої кількості доступних у Мережі теоретичних джерел з громадянської участі, найбільш чіткими нам здалися канадські принципи, які називаються «5 наріжних каменів залучення міста Калгарі» на честь міста, в якому їх вперше було розроблено.

• Підзвітність: показувати, що результати співпадають із обіцянками та очікуваннями;
• Включення: залучати тих, кого безпосередньо стосуватиметься рішення;
• Прозорість: бути впевненим, що процес прийняття рішення, процедури, які він включає та можливі обмеження чітко зрозумілі і дотримуються усіма учасниками процесу;
• Відповідність: забезпечити ресурси, необхідні для ефективного залучення;
• Чуйність: відкрито реагувати на питання, що хвилюють громаду.

Існує думка, що прозорість – основний принцип організації справді доброї участі. Проте, можна також говорити про важливість принципу включення: ті соціальні групи, на яких найсильніше вплине прийняття конкретного рішення повинні мати більше можливостей висловитися, ніж ті громадяни, яких рішення безпосередньо не заторкуватиме. Саме тому органи управління, які хочуть втілити залучення громади на практиці, повинні в першу чергу визначити ті соціальні групи, на яких вплине прийняте рішення і запросити до участі їхніх представників. Порядок визначення зацікавлених сторін запозичено з наук про управління, і називається аналізом стейкхолдерів, на якому ми детальніше зупинимось у наступній статті.

Насамкінець хочеться сказати про ще один принцип, який може бути не таким явним, як інші, проте його важливість важко ігнорувати. Йдеться про навчання, яке практично і теоретично отримують усі учасники процесу громадянської участі, набуваючи той необхідний досвід, що в майбутньому забезпечить сталий розвиток громади.

Тож, берімо участь у власному житті, бо це дійсно цікаво!

[1] Концепт має коріння в англомовному терміні to participate – бути частиною чогось, брати участь, яке в свою чергу пішло від латинського слова participatio  з тотожним змістом. Оскільки українська мова не має однослівного відповідника, то відбулося запозичення-калькування з англійської мови, яке звучить як партисипація, або ж з польською фонетикою – партиЦипація. Змістовно це відповідає українському словосполученню громадянська (чи громадська, - поняття теж не є сталим) участь, яке ми й використовуємо в цій статті та інших матеріалах.